У нас в родині воював мій дідусь. Вiн був дуже смiливий та безстрашний воїн.
Мій дідусь Поляків Петро Андрійович 1922 року народження . Зустрів другу світову війну будучи курсантам Себежского військового учілищя службового собаківництва(Латвія). 22 червня 1941 року зустрів на латвійськом кордоні .З тяжкими боями відступав до Москви.
В боротьбi з ворожими танками стали в нагодi приручинi дiдусем слубжовi собаки до яких привьязували протитанковi мiни.З 1942 по 1944 рiк вiн лiквiдував ворожi дiверсiйнi групи,яких закидали в наш тил. Після гнав ворога на Захід, травень 45 року зустрі в на Західній Україні. Він хоробро бився за світ, у якому ми зараз живемо. За це мій дідусь отримав багато нагород . Ці нагороди зберігаються у нас вдома. Ми дбайливо беремо їх в руки і розглядаємо, згадуємо, як важко було тоді хлопчакам відстояти свободу. Тато розповідає менi про те, як безстрашно бився наш дідусь.
Не зважаючи на тяжкi часи, якi пережив мiй дiдусь вiн завжди залишався доброю, позитивною, лагiдною та доброзичливою людиною. Я дуже пишаюсь тим, що я спiлкувалася з такою героїчною людиною .
Шаховцов Дмитрий Павлович, мой прадедушка, работал учителем истории и обществоведения в школе, после чего поступил в военное училище, закончив которое, поступил в ряды Советской армии и служил лейтенантом в городе Гродно(ныне Белоруссия)на границе с Польшей.
Когда Германия напала на Советский Союз он находился на боевом посту, но приказа отстреливаться не было(Сталин раздумывал), из-за чего он и его часть попали в плен. И он сбежал из него! Пешком он добрался домой и стал партизаном.
По приходу Советских войск в сентябре 43-го ушел с частью освобождать Украину (моей бабушке было 5 месяцев).
Во время освобождения Джанкоя (Крым) героически погиб в поселке Ашкадат, где и похоронен. Ему было тогда всего 25 лет, а моей бабушке- 9 месяцев. Он погиб за 20 минут до 1944 года ...
Посмертно награжден медалью за отвагу.
После смерти командир части, кроме похоронки, написал прабабушке письмо, в котором высказал соболезнования и рассказал о подвигах Дмитрий Павловича.
Все родственники и соседи говорят, что он был чрезвычайно честным, добрым, ответственным человеком, как любили его дети, с которыми он работал в школе ...
