"... І не дивуй, що я прийду зненацька"

...  І  не  дивуй,  що  я  прийду  зненацька.  
Мені  ще  ж  побороти  переляк.  
На  штурм  Бастилій  –  просто.  На  Сенатську.  
А  от  до  тебе  –  я  не  знаю  як.  
Вже  одпручалась  гордістю  і  смутком,  
одборонилась  даллю,  як  щитом.  
Як  довго  йшла  до  тебе,  як  нехутко,  
і  скільки  ще  і  сумнівів,  і  втом!  
Прийми  мою  понівечену  душу,  
збагни  й  пробач  мій  безнемірний  острах.  
Дай  хоч  на  мить  забути  слово  –  «мушу»,  
це  перше  слово  з  букваря  дорослих.  
Мені  без  тебе  сумно  серед  людства.  
Вже  людству  не  до  себе  й  не  до  нас.  
А  дика  груша  світиться  як  люстра.  
І  чутно  гомін  тополиних  трас...