Чимало батьків дуже хвилюється, коли діти вперше йдуть до школи – іноді навіть більше за майбутніх учнів. Ці хвилювання можуть бути реакцією на новий і малознайомий етап життя, який починається в родині.
Коли дитина йде в перший клас, вона опиняється в новому місці, новому контексті та у великому світі, яким стає для неї школа. Раніше вся увага дитини та її діяльність фокусувалися на родині. Навіть якщо вона відвідувала дитячий садочок, однаково всі основні події в її житті та свідомості відбувалися в сім’ї. Коли ж дитина йде до школи, відбувається певний розрив, під час якого родина залишається для дитини своєрідним тилом, у який вона повертається після уроків. І цей тил має бути надійним, стабільним і готовим підтримати дитину.
Щоби пом’якшити адаптацію до першого класу, психологи радять батькам:
- познайомити дитину з незнайомим простором;
- подбати про її соціальні зв’язки та самостійність;
- пояснити, як можна реагувати на різні шкільні ситуації;
- зробити вчителя партнером у звиканні дитини до школи;
- підтримувати найменші успіхи дитини.
Зупинимося докладніше на кожному із цих пунктів.
Знайомство зі шкільним простором
Передусім варто показати дитині школу, до якої вона прийде 1 вересня. Прогулянки шкільним подвір’ям (за можливості й шкільним приміщенням) підуть на користь. У такий спосіб невідомий світ стане трішки зрозумілішим.
За можливості можна зайти до школи. Дітям важливо “тілом відчути” місце, де вони будуть знаходитися (можна доторкнутися до парти, піти до туалету, побачити їдальню).
Якщо навчання буде відбуватися онлайн, батьки можуть заздалегідь показати дитині, як буде проходити дистанційний урок. Можна ввімкнути Meet чи інші онлайн-платформи для навчання, дати змогу дитині понатискати на різні “кнопки” та провести з нею власний міні урок.
Соціалізація
Цього року адаптація першачків буде складною, адже до школи ідуть діти, які через пандемію майже два роки не відвідували дитячі садки. До цього додалися півтора роки війни, що теж ізолювали дітей одне від одного (не всі садочки змогли відновити роботу за браком укриттів). У дітей, крім цього, з’явилося відчуття небезпеки.
Може статися так, що дитина звикає до школи й водночас переживає кризу семирічного віку (криза пов’язана з переходом від структури меншого світу, у якому вона була, до структури великого світу). Усе це в комплексі (відсутність соціальних контактів + тривожність через війну + криза семи років) може впливати на поведінку дитини, яка отримує ще один виклик – йде до першого класу.
Саме тому батьки мають стати опорою для дитини.
“Найкраща адаптація – це турбота, піклування та хороший емоційний зв’язок із дитиною”, – зазначають психологи.
Зважаючи на це, батьки мають запевнити дітей, що:
- будуть поряд із ними за будь-яких обставин (пов’язаних зі шкільним життям);
- на будь-які виклики будуть реагувати разом;
- з розумінням ставитимуться до їхніх переживань.
Чого не варто робити, допомагаючи дитині із соціалізацією:
- перекладати на неї дорослі обов’язки, бо начебто діти зараз швидше дорослішають (такий наратив шириться в соцмережах). Дитина залишається дитиною і їй потрібен час для дитячих справ;
- говорити дітям, що вони неправильно думають чи щось не вірно розуміють. Навпаки – треба вислухати, а замість повчань – запитати, як, на думку сина чи доньки, варто вчинити в певній ситуації, про яку він чи вона розповідає.
Чим відкритіші батьки з дітьми й чим м’якше вони реагують на проблеми, тим відвертішою буде дитина.
Дорослі, на жаль, зараз не в ресурсі. Їхні емоційні проблеми також будуть впливати на адаптацію дітей. Та якщо ми не будемо слухати дітей, вони перестануть нам розповідати про пережиті події в школі, про свої емоції та думки, а ми не дізнаємося про проблеми, які їх турбують.
Реакція на різні шкільні ситуації
Крім знайомства із невідомим місцем (школою) батьки мають підготувати дитину до невідомих їй ситуацій. Наприклад, розказати, що в класі діти можуть штовхатися, битися чи не слухати вчителя. Діти, які відвідували дитсадок, уже мають досвід проживання таких випадків та швидше за все знають, як на це реагувати.
Якщо ж у дітей ще не напрацьовані реакції на різні побутові та навчальні ситуації, батьки мають обговорити, що саме може робити дитина, якщо в неї, наприклад, відбиратимуть ручку або її штовхне однокласник, та до кого вона може звернутися по допомогу.
Партнерство з учителями
Якщо дитині складно адаптуватися в школі, експерти радять звернутися за порадою до вчителя та зробити його партнером. Можна розповісти чи написати листа вчителю, у якому описати особливості дитини, якщо такі є.
Приміром, улюблена іграшка має бути постійно з дитиною, бо це нагадує про домівку у рідному місті й без неї вона нікуди не ходить.
Або ж те, що в присутності дитини не можна згадувати певні слова, речі чи назви, бо вони можуть стати тригерами.
Успішність
Як тільки дитина пішла до школи, батьки очікують від неї перших результатів та цікавляться лише навчальними досягненнями. Та може виявитися, що діти ще не готові до навчання і не можуть успішно опанувати абсолютно всі предмети. Відповідно – великих успіхів у навчанні не матимуть. До того ж під час адаптації всі сили дитини спрямовані на пристосування до нового середовища, а не на академічні успіхи.
Та як би не вчилася дитина, треба хвалити її навіть за маленькі досягнення. І розуміти, що в кожного вчителя свої вимоги та очікування від учнів. Для когось із класоводів одна й та ж дитина може бути готовою до 1 класу, а для когось – ні.
Звісно, коли дитина вміє читати, знайома із цифрами та числами, спілкується українською (це важливо для навчання в україномовній школі), то їй легше буде звикнути до нового етапу життя. Але якщо зосередитися лише на академічній підготовці, а випустити з поля зору підтримку дитини, її соціалізацію, то це матиме негативні наслідки й в адаптації, і в шкільному житті вцілому.