Цілий жовтень ми плідно працювали над участю в конкурсі «Перлина Запоріжжя», який проводився у чотирьох номінаціях:

1) проза Коваленко Ю 11 клас, Давиденко Т. 10-А

2) поезія Коленко Наталія, 11 клас

3) малюнок Іванцова Марія, 8-Б

4) фоторобота Шелуденко Анастасія, 11 клас; Щербакова Анастасія, 9-Б

Другого листопада найкращі роботи були відібрані і відправлені на вищезгаданий конкурс. Давайте познайомимося ближче з учасниками та їх творчістю.

Болить душа за Україну…

Йде війна і гинуть люди,

Не повинно цього бути.

Бо війна кривава справа,

Та героям нашим слава,

Переможуть чужу зграю,

Я в це вірю, я це знаю!

Війна … Просто слово. П'ять літер. Але скільки почуттів воно в нас викликає! Про війну завжди важко говорити. Слухаючи або дивлячись фільми про воєнні дії, які відбувалися раніше, не можливо втримати сліз. Відразу згадуєш людей, які воювали за рідний край. І на жаль, це повторюється знову … Зараз… Кому потрібна війна? Чому починаються війни? Адже  вона не приносить користь ні одній людині. Всі говорять, що ніби то ніхто не зацікавлений, щоб на Землі відбувалися війни. Хто ж тоді винен, що ми, українці, зараз змушені платити так дорого за мир на нашій рідній землі? Хто винен, що на Землі то тут, то там виникають війни?

На це запитання намагалися дати відповідь люди не одного покоління протягом багатьох століть.

 Я вважаю, що є люди, які зацікавлені у розв’язанні війни. Це люди певного і (маю надію) невеликого кола, а гинуть же мільйони…

Життя – найбільший скарб, дарований Богом. Слід цінувати й берегти не лише своє життя та всіх своїх рідних і близьких, а й усіх без винятку. Війна ж забирає життя. Ще не було жодної війни без жертв, без смерті, без кровопролиття й горя: Перша і Друга світові війни, Афганістан, Косово, Ірак, Ізраїль, Чечня... Скільки людей могли бути щасливими, але... Молодь гинула в розквіті літ. Війна забирала дітей, які ще й не пізнали життя, не насолодилися дитинством, не раділи шкільним та інститутським дням. Сім’ї втрачали батьків, матерів. Гинули цілі родини, села, міста. Не виміряти горе батьків, чиї сини стали інвалідами або загинули. І гинуть зараз... Це страшно, бо куля на війні не обирає, кого вбивати: чоловіка, жінку, чи дитину.

Ми у своїй щоденній метушні інколи забуваємо або просто не звертаємо уваги на те, що війна поруч, на наших рідних українських землях. Ми вдаємо, ніби нічого не помічаємо або це нас не обходить, адже  це десь далеко, а ми — тут.

Нинішньому молодому поколінню  випала важка доля. Вісімнадцяти – двадцятилітні хлопці  прийняли цей нелегкий хрест і несуть його на своїх плечах, воюючи за рідну землю – за Україну.

На землі зараз тяжкі часи. Тепер і у нас є спогади  про війну. Свист куль над головами, артилерійські снаряди, які «рвуть груди»,  вибухи гармат. ..

Та ми віримо: українці - сильна нація! Ми витримаємо все, пройдемо  випробування на міцність. І я впевнена: Україна розквітне. Ми будемо жити в мирі та злагоді на квітучій Богом даній землі. Та щоб зупинити війну швидше, нам всім треба об’єднатися та сказати грізне «ні», аби українці більше не гинули. Адже війна - це дуже страшно! Тепер і ми це розуміємо!

Давиденко Т. 10-А

Запоріжжя

Безліч є країн на світі, рідна в нас - одна.

Ця країна – Україна, і твоя й моя.

Є у неньки України місто на Дніпрі,

Місто славне і могутнє давніх козаків.

За порогами міцними острів постає,

Острів Хортиця - душею й серцем міста є.

Майорить, як промінь сонця Запорізька Січ.

Це – святиня українців багатьох сторіч!

Коленко Наталія, 11 клас

Іванцова Марія, 8-Б

Шелуденко Анастасія, 11 клас

Щербакова Анастасія, 9-Б клас